Еверест для плавців. Як українка готується перетнути Ла-Манш

Майже 15 годин вплав і понад 35 кілометрів відділяють британське місто Дувр від французького узбережжя. Саме цю відстань, вперше серед українок, наважилась подолати Марія Крестьянська. Вже за два місяці вона планує вплав перетнути Ла-Манш. В інтерв’ю DTF Magazine Марія розповіла, скільки на це потрібно часу та грошей, як змусити себе зайти в 16-градусну воду та де знайти сили, щоб підкорити Англійський канал

Про любов до викликів

М оя кар’єра плавчині почалась десь з чотирьох років. Батьки привели в басейн Інституту нафти і газу в Івано-Франківську, кинули у воду і сказали: пливи. Мені сподобалось, і поступово плавання з хобі переросло в стиль життя.

Я брала участь у міських та обласних змаганнях, плавала за збірну університету. Однак професійні спортсмени заробляють спортом собі на життя. Нам же платили тільки за дорогу і давали гроші на якийсь пайок. Пізніше, за програмою “Няня в родину” я переїхала в Данію. Там отримала стипендію на навчання в магістратурі, закінчила її і тепер працюю держслужбовцем.

Останні п’ять років займаюсь різними видами спорту. Я вже спробувала триатлон на довгу дистанцію, за 11 днів вздовж подолала Великобританію на велосипеді, а за один день проїхала її вшир. Однак я все ще прагнула плавати.

Я все життя плавала або в теплому гідрокостюмі, або в ще теплішій воді в басейні. Ніколи не відчувала відкритої води. Два роки тому хотіла переплисти протоку між Данією і Швецією, однак оформити для цього документи було заскладно, тому друзі порадили спробувати переплисти Ла-Манш.

Про Ла-Манш і підводні камені

Я хотіла переплисти Ла-Манш ще у 2016 році, але це було досить амбіційно з мого боку. По-перше, не знала, що існує черга з людей, які хочуть подолати Англійський канал. По-друге, пілоти, які керують човнами та супроводжують плавців під час запливу, зарезервовані на два роки вперед. Тому вирішила записатися на 2017 рік і вже за два місяці розпочну заплив.

Є дві конкуруючі компанії, які організовують запливи через Ла-Манш, кожна з яких має своїх пілотів. Це зазвичай місцеві рибалки, які орієнтуються в погодних умовах, мають власні човни і знають всі підводні течії каналу. Окрім пілота, на човні має бути команда, яка годуватиме мене солодким напоєм щопівгодини. Через здатність течій відкидати плавців назад зупинки будуть не довшими за хвилину. Їсти треба також на плаву, якщо плавець торкається човна — дискваліфікація.

Дата і час запливу відомі тільки орієнтовно. Я стартуватиму в той день, коли пілот вирішить, що погодні умови сприятливі для цього. Матиму п’ять годин на відпочинок та їжу — і одразу ж у воду. Щоб заплив зарахувався, потрібно самостійно вийти на берег і підняти руки догори, аби організатори зафіксували час. Потім човен відвезе мене назад в Англію.

Про час і англійські традиції

Найперший чоловік, який перетнув Ла-Манш, мав з собою лише шапочку і окуляри для плавання та був одягнутий у звичайний купальний костюм. Організатори масових перепливів через Ла-Манш зберігають цю традицію. Тому екіпірування як такого немає — на мені не буде ніяких додаткових засобів, окрім купального трико, шапочки та окулярів для плавання.

Час запливу залежить від погодних умов і швидкості плавця. Дистанція від одного берега до іншого прямою — 35 кілометрів, але через підводні течії доводиться плисти в обхід. Нещодавно спілкувалась з австралійцем, який вже перепливав Ла-Манш. Він розповідав, що його друзі впоралися за 10-11 годин. Однак йому не пощастило — пілот, який забезпечував супровід, ще до початку запливу попередив про погану погоду. Він сподівався, що за дві години хвилі вщухнуть, але цього так і не трапилось. Цей австралієць набагато сильніший за мене, а заплив в нього зайняв майже 15 годин. Мені треба готуватися до довшого запливу.

Заплив Марії розпочнеться з англійського міста Дувр. Від нього до французького узбережжя їй треба подолати понад 35 км

Про гроші і пріоритети

Орендувати човен з пілотом коштує 2700 фунтів. Окрім цього я самостійно оплачую тренувальні табори, проживання в англійському місті Дувр, звідки розпочнеться мій заплив. Тобто гроші це насправді величенькі.

Я не маркетолог, тому не можу займатися розкруткою себе як бренду. Звичайно, я намагалася шукати спонсорів — відіслала більше сотні листів в українські, данські та англійські компанії. Однак комунікація зі спонсорами відбирає багато цінного для тренувань часу. Тому мені вдалося знайти лише маленьких партнерів. Наприклад, одна компанія надала мені вітаміни, інша — супроводжувальний каяк для тренувань у відкритій воді. На все інше я витрачаю власні гроші.

Про тренування тіла та загрози

Я вже пройшла обов’язковий медогляд. Тепер, за правилами, я мушу підтвердити, що можу довго перебувати в холодній воді. Для цього треба проплисти мінімум шість годин у воді з температурою не вищою 16 градусів. Але готуюсь і звикаю до води я в різних температурах, навіть холодніших.

Окрім тренувань у воді, я займаюсь у спортзалі з вагою, роблю розтяжки, щоб м’язи дуже не скорочувались, також бігаю. Силові тренування займають в мене дві години на добу п’ять-шість днів на тиждень. Треба все-таки давати тілу можливість відпочити і відновитись.

Ла-Манш — це як Еверест, тільки для плавців. Але якщо буде існувати реальна загроза моєму здоров’ю, то ніякий заплив цього не вартий. Потрібно буде вилізти з води — я вилізу.

Про гартування духу та перегорання

В 2011 році я пройшла дистанцію триатлону IronMen, яка складалася з плавання, велосипедного заїзду і бігового марафону. Я була захоплена цим і не думала, що просто спорожнію після досягнення мети. Я намагалась знайти щось, що буде кращим за цей триатлон. Однак поступово я почала знову бігати і плавати, просто нагадуючи собі, що достатньо лише отримувати від спорту кайф.

Після Ла-Маншу я вже готова до вигорання. Знаю, що фізично тіло підготовлене. Однак психологічно кожен день як новий. Сьогодні, наприклад, прийшла до моря, а там хвилі, вітер, люди в теплому одязі на пляжі і я — стою в купальнику і не хочеться лізти в воду. Тому почала читати книжки інших людей, які вже перепливали Ла-Манш. Вони описують свій досвід психологічної підготовки. Наприклад, якщо стає холодно, потрібно переконати себе, що навпаки — гаряче. Щойно дозволяєш думкам про холодне дістатися голови — перестаєш плисти.

Про мету для себе і для інших

Я хочу зробити цей заплив благодійним і таким чином розпочати збір коштів на дефібрилятори для серця. Для поширення інформації про це я використовую хештег #першаукраїнкачерезламанш. В Данії, де я живу, в усіх публічних просторах — в школах, супермаркетах, на вулицях — висять портативні дефібрилятори. Якщо в когось трапився серцевий напад, то будь-хто може подзвонити в швидку, отримати код від сейфу з дефібрилятором, відкрити його, а далі сам прилад розкаже, як допомогти.

За статистикою, найбільш поширеною причиною смерті в Україні є серцево-судинні захворювання. Часом швидкі не встигають доїхати до потерпілих, а перехожі інколи не можуть відрізнити напад від алкогольного сп’яніння. Я б хотіла, щоб в Івано-Франківську були такі дефібрилятори. А пізніше до збору коштів можуть долучитися й інші міста.

Пізніше я планую переплисти ще якісь протоки. Наприклад, я би хотіла переплисти канал між Каліфорнією та одним з прибережних островів, або протоку між Гавайськими островами, або між островами Нової Зеландії. Була ідея щось цікаве переплисти в Україні. Можливо, наступним буде Дніпро.


Подписываейтесь на DTF Magazine в Facebook и Twitter

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Анастасія Іванців