М узыканты Ната Жижченко (ONUKA) и Женя Филатов (The Maneken) провели десять дней в круизе по Северному Ледовитому океану. В интервью DTF Magazine они рассказывают об утерянном духе первопроходцев, встрече с оленем у памятника Ленину и бутылкой «Оболони» на краю света, а также о том, чему нужно учиться у норвежцев и природы
О прыжке в последнюю каюту и подготовке
Женя: Такие поездки — это не сиюминутные решения и снятие какой-то суммы с карты. Мы готовились полгода.
Ната: Але рішення було прийнято спонтанно. Ми зустрілися з нашим другом у Франкфурті під час туру ONUKA, розговорилися, і я сказала, що моя давня мрія — подорож на криголамі. А за тиждень він пише: є пропозиція — остання каюта, зі знижкою, у червні, так чи ні?
Женя: Оказалось, есть несколько компаний, которые организовывают подобные круизы.
Ната: Це все ніби наукові експедиції. Наприклад, наша була спрямована на дослідження білих ведмедів.
Женя: Мы прошли ряд процедур, сделали взнос в общество защиты пингвинов (50 евро с человека – прим. DTF Magazine), зарегистрировались — в общем, впрыгнули в последний вагон уходящего поезда вчетвером с друзьями.
Ната: Мені до останнього здавалося, ніби нічого не вийде: це було настільки круто, неочікувано, рівнозначно польоту на Місяць! До того ж ми мали узгодити з командою музикантів, що на десять днів випадаємо з фестивального сезону. Нікому, крім батьків, не казала про ці плани — тільки постфактум.
Женя: Большую часть подготовки заняли сборы одежды. Часть экипировки взяли у друзей, но что-то пришлось и докупить — не знаю, когда это все нам снова пригодится
Ната: Там арктичне літо і температура дуже коливається: може бути й +15°, і +10°, і −5°, що відчувається як −20°! Тому має бути кілька шарів одягу зі спеціальних тканин. І на місці важко вирішити, що саме краще надягнути сьогодні.
Женя. Мы каждый день переправлялись с корабля на берег на маленьких лодках. И если сильный ветер и волны, то в дороге промокаешь и мерзнешь. А в другой раз идешь в теплой шапке по тундре, где километры мягкого мха вокруг, и олени на тебя смотрят и думают: «И кто из нас олень?»
Ната: До речі, виявилося, що бувають такі експедиції, коли не побачиш жодного оленя, жодної крижинки, тому що крига відходить.
Женя: В нашем случае лед ушел немного на север, и мы сутки плыли, просто чтобы попасть на айсберги.
Ната: Утім, ми побачили абсолютно всіх: арктичну лисицю, ведмедя, північних оленів і безліч птахів. А попередня експедиція майже до Ґренландії допливла без жодного висадження за всі дні, бо там ніде не вийдеш — і жодної тварини. Повернулися, нічого не побачивши, навіть криги, бо вся крига була на Півночі. Тож нам дуже пощастило.
Женя: Первый раз я ощутил, что такое полярный день. Когда солнце ходит по кругу над головой и в час ночи, и в час дня. От этого глаза немного устают. Мы ведь привыкли, что к вечеру солнце уходит, другая экспозиция. А там оно светит всегда.
Ната: У мене очі палали. Це як після довготривалоих зйомок, коли проводиш багато часу в штучному освітленні й не розумієш, який нині час доби.
Женя: Там понимаешь, насколько мы привыкли ориентироваться на день и ночь.
Ната: А є ж іще полярна ніч! Зараз вона якраз на іншому боці — в Антарктиці. І ще цікавий момент: на кораблі сильно хитає. Коли повернулися на материк, то нас теж хитало ще два-три дні. Заходиш у душову кабінку, де немає ні вікон, ні горизонту, — падаєш!
О маршруте, встрече с Лениным и необходимости ружья
Женя: В Лонгйир, центр Шпицбергена, мы летели через Ригу и Осло. Там небольшая посадочная полоса, где приземляются два-три самолетика в день. И сразу возле аэропорта — глобальное хранилище семян. Межгалактический банк растений (смеется). Это как банковские ячейки, где постоянная температура и бесконечные туннели. Если нас когда-нибудь «накроет медным тазом», то на земле есть место, где сохранены все культуры мира, вся флора.
Ната: Вигляд постапокаліптичний.
Женя: Из порта в Лонгйире стартуют все круизы и там же заканчиваются. В поселке два магазина, институт. Можно было бы сериальчик снять про тихий городок, где живут три тысячи человек и куда приходят белые медведи. Во время экспедиции мы, кстати, сняли небольшой фрагмент, который может войти в будущий клип. Хотя и не ради этого ездили.
За десять дней мы должны были совершить полукруговое путешествие вокруг архипелага. Но из-за того, что лед ушел, пришлось свернуть в сторону Гренландии. Мы не доплыли 700 км до самого Северного полюса — там непроходимые льды
Ната: Але ми перейшли позначку 82 градуси — це вже далеко за полярним колом. І отримали сертифікат про цей факт.
Женя: На всех туристических наклейках указывают 78 градусов широты, а мы еще севернее были. Там посмотрели на мишку, который нашим кораблем тоже заинтересовался, позировал. Дальше поплыли обратно, заходя в некоторые бухты. А потом поехали в Пирамиду (шахтерский поселок на острове Западный Шпицберген архипелага Шпицберген – прим. DTF Magazine) — на лодке. Как будто морской прогулочный «банан» стоит в лодке, и ты три часа на нем скачешь по воде. Рядом белые белуги ныряли. Еще проплыли в метре от морского зайца!
Ната: Він як диван плюшевий, не віриться, що живий! Але найбільше мені сподобалась арктична лисиця. Вона як ручний кіт. Тільки гладити не можна: майже в усіх них сказ. Там нікого не дозволяють годувати: все дуже суворо і можна заплатити великий штраф. Ще мені сподобались олені, такі хороші. Заходимо в Піраміду, де закинута радянська шахта, найпівнічніший пам’ятник Леніну, а поруч стоїть північний олень, жує тундру.
Женя: Несколько лет назад в местный ресторан пришел медведь, хлопнул банку пива и начал пить. Его выгнали. И это серьезная проблема: если медведь уже не боится человека и залазит просто так, значит, чувствует себя будто в своей среде.
Медведи людей не едят, но убить могут глазом не моргнув. Конечно, есть смешные истории, когда механик из гаража вышел, встретил медведя, они оба испугались и разбежались. Но и несчастных случаев полно
Ната: Без рушниці вийти не можна.
Женя: Когда мы искали пейзаж для фото, нам давали человека с ружьем, который нас вел. Одному-вдвоем опасно находиться на пустом открытом пространстве.
Ната: Це не заборонено, але під твою відповідальність. І вбивство ведмедя — це судова справа.
Женя: Все как в полиции — никто не подходит, огораживается территория, начинается расследование. Если это произошло во время экспедиции — все сворачивается, все по домам, кроме того, кто причастен к убийству
Ната: На туриста чекає штраф 50 тисяч євро. Цьогоріч убили одного ведмедя, у поганий рік — чотири.
О попутчиках, борще и купании в океане
Женя: Всего в группе было 120 человек. И, как в любом путешествии, было много китайцев.
Ната: В основному всім туристам за 60, безліч людей навіть старші за 80. Я була шокована, наскільки вони відкриті до нового. До того ж фізично це досить непросто: хоча б в усьому екіпірованні вийти на берег, постійні посадки-висадки. А там були люди, у яких узагалі не гнуться суглоби. Їм усі допомагали, і нікого не парило, що затримується криголам.
Женя: Раньше этот корабль был военным, а потом его переделали в пассажирский. Капитан был из России, второй повар — из Ивано-Франковска, в прачечной работала женщина из Горловки. Лидером нашей группы был космополит из Питера, редактор какого-то географического журнала и экскурсовод. Еще один парень, который вел экспедиции, долгое время прожил в Пирамиде, там где самая северная шахта, о которой мы уже упоминали. И там я встретил повара из Донецка, моего родного города.
Ната: У Піраміді живе лише одинадцять людей, а під час полярної ночі — три. І одна з них — жінка з Донецька
Женя: А в группе были туристы с Филиппин, из Америки, Австралии, со всего мира. Европейцев было меньше всего — испанцы, один англичанин. Из Украины только мы и наши друзья, уже десять лет живущие в Германии.
Ната: У нас був класний епізод з борщем. На кораблі нас годували в ресторані — це ніяк не їдальня була, а висока кухня, веганське меню, різні кухні.
Женя: И там был молодой ассистент Габор, из Венгрии. Он всегда над нами прикалывался, потому что мы явно моложе основной группы.
Ната: Років на 50. Коли він дізнався, що ми з України, розповів, що у нас кухар з Івано-Франківська. Пожартували: точно буде борщ. А наступного дня повертаємося з експедиції і нам кажуть, що на обід — український борщ. Його навіть китайці їли, які, здавалося, крім їжі зі своїх баночок з ієрогліфами та «мівін», нічим не харчувалися. За вікном — крига, полярний день, а тут — борщ. Сюрреалізм.
Женя: А еще я теперь во всех океанах купался.
Ната: Думали, що буде ополонка, а виявилося, що треба з берега забігати.
Женя: Снимаешь шапку, балаклаву, снимаешь куртку, свитер, две пары штанов. Остаются только купальник или плавки. Разбегаешься — и в воду, где 5 градусов
Ната: На зворотному шляху ноги вже не несуть. Хоча в цілому не холодно. Ейфорія! І вітру не було, тому нормально. А от коли пливли на кораблі й був вітер з дощем, відчувалось наче температура мінімум −30°. Зате весь час було сонячно — повітря аж прозоре. Навіть наш керівник казав, що ніколи не бачив такої погоди.
О прогулках на берегу и усталости
Ната: Щодня ми робили по дві вилазки — після сніданку й після обіду. Як правило, дві-три години, а ввечері — лекція.
Женя: Каждый раз, когда хочешь прилечь, — то на обед зовут, то время второй прогулки, то встречи с обсуждениями. Телом мы совсем не отдохнули, каждый день ходили по 5—10 км в экипировке. Но разумом — это мой лучший отдых в жизни. Такая дефрагментация, когда все раскладывается по полочкам.
Ната: Маршрути будувалися залежно від погоди.
Женя: А вообще есть три группы — short hikers, medium hikers и long hikers. Первые недалеко выходят, фотографируются на берегу; у других групп — более длинные прогулки. Мы сначала пошли в группу long, но оно того не стоит: они постоянно идут, нельзя остановиться «сфоткать цветочек». А в medium то же расстояние, но есть паузы, больше рассказывают. А вопросов возникает масса. Знаешь, почему на Севере лед голубой? Старый лед выталкивает кислород, а без кислорода он голубеет!
Ната: В експедиції кожен учений розповідає про свою сферу — птахи, тварини, ґрунти, крига. І є історичні лекції — про Шпіцберґен, перших мандрівників. Там розумієш, наскільки шалені в людей були ідеї, відважні. Нам у цьому супермодному спорядженні було незручно, а як їм в оленячих шкурах непіднімних, на плотах? Розумієш, наскільки ми атрофовані від підкорення світу, безпомічні через комфорт.
Відчайдухи сюди летіли на повітряній кулі, узяли з собою смокінги, шампанське, долари, рублі та шведські крони, бо не знали, чи зустрінуть російського царя, якогось короля чи ще когось. Вони не долетіли, сіли на крижину, але перевдягнулись і зустрічали смерть з келихами в руках. А ми тепер переживаємо, коли не працює мережа в телефоні
О том, чего не хватало
Ната: До речі, у нас на кораблі не було вайфаю, єдиний зв’язок — поштова адреса за 15 євро. Нею можна було надсилати тільки текстові повідомлення. Це таке повернення в минуле. Я спілкувалася лише з мамою і привітала бабусю з днем народження. Усі інші справи відсікалися.
Женя: Даже если бы там был интернет, это тот случай, когда вообще не хочется смотреть, что там в цифровом мире, — этой планеты и этого мира тебе достаточно, чтобы существовать, погрузиться в него и находиться в нем без связи
Единственное, чего нам не хватало, — нашей собаки.
Ната: І все-таки не вистачало YouTube, аби швидко знаходити ту чи іншу музику.
Женя: Да-да, поймал себя на том, что в разговоре всегда возникает «а помнишь?», тогда ты берешь гаджет и показываешь все на YouTube. А так приходилось напрягаться, на словах объяснять. Зато вспомнили массу историй.
Мы из того поколения, которое застало появление всех этих технологий, есть с чем сравнить. И мы понимаем, что можно общаться иначе, ведь детство и часть юности провели без виртуальных миров.
Ната: Я всі книжки прочитала, які були завантажені в телефоні.
Женя: Интересно, каково было бы молодежи, которая родилась с мобильником в руках. Но мы справились прекрасно и получили массу удовольствия.
О пейзажах и бутылке «Оболони»
Женя: Мы, как дети, были в восторге, когда куски льда бились о борт корабля. Такие ощущения и чувства первобытные возникают, потому что никогда не видел и не испытывал подобного.
И куда ни посмотришь — неописуемо красиво, от вида льда колбасит не меньше, чем от вида медведя. Плывешь на лодке и видишь зеркало — ледник отражается в воде. Настоящее 4К
Ната: Бачиш, наскільки крута в нас планета. Жахливо, що люди все життя живуть на одному місці, у тісній хрущовці чи переповнених корейських нетрях, а в цей момент є така краса. Але добре, що це ще можна побачити.
Женя: Там, как нигде, появляется возвышенное чувство свободы и радости от того, в каком красивом месте — на планете Земля — мы живем. А потом видишь на берегу бутылочку «Оболони» (правда!) и думаешь: «Ну все, товарищи, если уже на Северном полюсе ”Оболонь”, то что говорить о других уголках»
Ната: Мене вбило, що там на узбережжі купа пластикових пляшок. Не так, як на Осокорках біля Дніпра, але все ж — ідеш і натрапляєш на них постійно. І прибирати нічого не можна, тому що там відстежують забруднення. Якщо корабель припливе, прибере одне узбережжя, а з іншого боку — ні, то не зрозуміло, як моніторити вплив. І якщо подивитися, як Норвегія оберігає все: країну, природу, планету, — відчуваєш, що в людства є шанс.
О возвращении домой
Женя: Когда мы вернулись, то на секунду показалось, что человек зря решил конкретизировать строение зданий — эти квадраты, углы. Природа гениальна в своих конструкторских способностях — в Арктике такая архитектура!
Ната: Я завжди хочу додому повертатися, мені добре в Києві. Я виходжу з «Борисполя» і справді відчуваю рідне повітря. Ми нещодавно були у Швеції, і там природа дуже нагадує північ України й Білорусь. Подумали: от би в нас так зробити.
Женя: По сути, за полями ухаживать нормально, дома построить. В масштабах государства все реально. Это притягивает. У нас, когда едешь, смотришь на поле, а потом раз — развалина, и переводишь взгляд: ой, какое солнышко красивое. А можно ведь так, что куда ни глянь — приятно смотреть.
Бюджет поездки в Арктику (на одного человека):
Билеты на самолет из Киева в Осло – 500 евро
Десятидневный круиз – 2800 евро
Взнос в фонд защиты пингвинов – 50 евро
Экипировка – почти все взяли у друзей
Читайте также:
- Курс на север. Каково это – серфить за Полярным кругом
- Мудборд. Кем и чем вдохновлялась Onuka, создавая новый альбом
- Что там еще: как по-новому открыть самые популярные места Украины
Фото: Евгений Филатов и архив героев
Подписывайтесь на DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter и Telegram
Также подписывайтесь на нашу еженедельную рассылку на сайте
