19 квітня стартує шостий Київський міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно. Про те, як змінився KISFF за ці роки, короткий метр в Україні та за кордоном розповідає організатор фестивалю Кирило Марікуца
– Пригадуєш перший KISFF? Як змінився фестиваль за шість років?
– Він виріс у масштабі – тепер це не три дні, а п’ять. І приблизно 300 фільмів. Хоча справа не тільки в кількості, але, звісно, і в якості. Я не кажу, що тоді було погане кіно, а зараз хороше, але розширився діапазон короткого метру. Тепер ми показуємо не тільки нове, актуальне кіно, а також ретроспективні кейси. Різні напрямки, різні жанри. З’явилася секція ЛГБТ-кіно, окремо є дитяча програма, національний конкурс. Тобто збільшується і кількість фільмів, і кількість днів, і кількість локацій.
– А кількість глядачів?
– Також росте. Не можу сказати, чи прямо пропорційно до кількості показів, але інтерес у людей є. Минулого року в нас було приблизно 13-15 тисяч відвідувачів, цього року очікуємо не менше. Маю надію, що глядачі ростуть разом із нами – бо окрім кіно простого і зрозумілого з’являються речі, для яких потрібен певний кінодосвід. – Ми намагаємося привозити нове кіно. Я не про не рік випуску, а про фільми, що певним чином розвивають кіномову. Короткий метр найчастіше на передовій, здебільшого він позбавлений тягаря бізнесу й має право на скажені речі. Нове кіно – для тих людей, які хочуть поглиблювати свій кінобагаж, дізнаватися, пробувати щось нове. У нас є секція авангардного, експериментального кіно – щось на грані медіаарту, іноді якісь кроскультурні явища. Немає кіно хорошого й поганого, є кіно твоє і не твоє. Трейлер національної конкурсної програми – До програмування ми підходимо дуже ретельно, можливо, навіть занадто. Намагаємось не застрягти на власній суб’єктивності, тому залучаємо до процесу не тільки штатних, але й іноземних кураторів і селекторів. Цього року співпрацюємо з низкою фестивалів, інституцій, дистриб’юторських центрів і кіношкіл. Це не тільки іноземне кіно, але й іноземний погляд на селекції й кураторство. Наприклад, буде добірка кураторки, яка займається виключно незалежними фільмами створеними в Лос Анжелесі. У нас змішаний тип селекції. Частину робіт надсилають нам на open call, частину ми шукаємо й запрошуємо самі. Для цього подорожуємо на кінофестивалі, кіноринки, у нас є доступ до різноманітних баз. Тому є з чого вибрати. Загалом нам надсилають 2-2,5 тисячі фільмів, ще до п’яти тисяч переглядаємо з інших джерел. – Що це означає?
– Хто обирає фільми до показу?
– Чому саме короткий метр? Це твоє особисте захоплення?
– Немає ніякої красивої легенди про те, чому ми показуємо саме короткометражного кіно. Хотіли робити фестиваль, розуміли, як його робити. Фестивалю короткометражного кіно в Києві не було.
– Із короткометражками легше, ніж із повним метром?
– Дивлячись у чому. З організаційноїhttps://vimeo.com/212256753 точки зору, набагато важче проконтролювати, доставити, домовитися зі 300 короткометражними фільмами, ніж, скажімо, із 40 повнометражними. Якщо ж говорити про перегляд, то може здатися, що короткометражні фільми легші для сприйняття – хоча б тому, що вони коротші. Але не завжди, це не аксіома.
Набагато важче для пересічного глядача зрозуміти, де хороший короткий метр, а де поганий, де знайти його, як орієнтуватись. Із повнометражним кіно діапазон вибору невеликий – переможці фестивалів, які ти знаєш, голлівудські чи європейські режисери, яких також знаєш. Глибше навряд копатимеш і досліджуватимеш. Шукати короткий метр важче, але з’являється все більше так званих кураторських сайтів, де зібрані хороші стрічки.
Також на фестивалі покажуть підбірку треш-фільмів
– Ти напевно бував на багатьох фестивалях короткометражного кіно за кордоном. Чим вони відрізняються від KISFF?
– Головна різниця в тому, що фестивалі за кордоном роблять за значно більші кошти, ніж ми в Україні. Кажу про ті, де я був, – це майже вся Європа, Канада, Близький Схід, деякі країни Азії. Загалом фестивалів 40.
Аудиторія дуже різниться залежно від фестивалю. Кудись приходить по 20 людей, а кудись – навіть якщо це маленьке місто – по тисячі двісті глядачів на сеанс. Це залежить від культурного середовища, культурної політики регіону й держави, від рівня розвитку кіно. В цьому плані ми щасливі, тому що в Україні в людей дійсно є інтерес до короткого метру.
– Ти згадав про проблеми з фінансуванням. Чи є підтримка від держави?
– Так, нас підтримують уже другий рік, тут нарікань я не маю. Зараз приблизно 20% від витрат – це державні кошти. Можливо, могло би бути й більше, але ми більше не просили.
– Вам вдається виходити на самоокупність?
– Це основне завдання. Фестиваль не може існувати в мінус, бо це не комерційна форма, ми не маємо інших шляхів дофінансування. Докласти з кишені, звісно, можна – і так бувало. Але так бути не повинно. Тому мінімізуємо витрати, наскільки це можливо.
– При цьому ціни на покази ви тримаєте на рівні 50 гривень – навряд за їхній рахунок вам вдається покрити значну частину витрат.
– Ми намагаємося бути дружніми до глядачів. У перші роки фестиваль узагалі був безкоштовним, далі ми запроваджували часткову квиткову систему, а вже потім – повну.
У ціну квитка мають закладатися всі витрати на цей показ. Фільм треба перекласти, зробити субтитри, часто треба заплатити за саме кіно. Також оренда, технічне обладнання… Квиток мав би коштувати гривень 150-200. Але ми не хочемо бути комерційним фестивалем, тому намагаємося тримати ціни на максимально мінімальному рівні.
– Розкажи про цьогорічну українську програму. Які фільми ви обрали?
– Це свіжий погляд на кіно. Дев’ять стрічок – здебільшого ігрові, одна анімаційна й одна документальна. Буде два блоки, кожен покажемо двічі. Переможців конкурсу обиратиме міжнародне жюрі.
Трейлер блоку комедій на KISFF
– Ви слідкуєте за долею українських стрічок, які показували на фестивалі минулими роками?
– Ми не займаємося дистрибуцією офіційно, але допомагаємо опосередковано. Пам’ятаємо, за нагоди рекомендуємо, консультуємо іноземні фестивалі. Інколи возимо ці фільми за кордон. За останній рік двічі показували в Польщі добірку українського короткого метру, в Німеччині. Щороку показуємо у Грузії.
– Ти згадував про ЛГБТ-блок, також ви маєте два покази фільмів еротичного характеру. Чого чекати від цих секцій?
– Наш зв’язок із темою сексу, еротики, гендеру – це чотири програми. Дві з них зачіпають ЛГБТ-тематику, ще дві – питання сексу, його табуйованості й відкритості. Одна більш лірична, інша – розкутіша. Минулого року ми вже робили секцію Midnight Sexy Shorts, цього року повторюємо, але з іншими фільмами. Це класне кіно. Якщо у світі створюється багато хороших фільмів із цієї теми, значить, вона актуальна й ми маємо її висвітлювати. Ми не обмежуємо себе.
Фото: Лєна Шуліка
