«Американські боги» Ніла Ґеймана називають «першим великим романом» Америки Трампа, хоч його й було написано шістнадцять років тому. Історія про колишнього ув’язненого на ім’я Тінь, що знайомиться із загадковим паном Середою й опиняється втягнутим у війну старих і нових богів Америки, цього року дістала серіальну екранізацію. І щойно, у серпні, у видавництві КМ-букс вийшов друком перший український переклад роману. DTF Magazine поговорив з перекладачами «Американських богів» Галею Герасим та Олесем Петіком про актуальність книги, її відмінності від серіалу й труднощі перекладу
І Ґейман, і творці серіалу говорять про нову актуальність «Американських богів» в часи постправди, Трампа й антимігрантських настроїв. На вашу думку, чому ця історія на часі?
Галя Герасим: Це книжка про Америку, і ця Америка з Трампом особливо не змінилася. Трамп тільки унаявнив багато процесів, які відбувались і раніше, для самих американців. Тому я б не говорила про якусь нову актуальність. Ця книжка просто настільки тонко ловить засадничі речі про Америку, що вона буде актуальною, аж поки в Америці щось дуже серйозно не зміниться.
Олесь Петік: Актуальність «Американських богів» зараз збільшилася хіба для самих американців. Для нас вона збільшилась настільки, наскільки нам цікаво дізнаватись про Америку. Ґейман — іммігрант, і коли він приїхав до США, то побачив і описав багато процесів, яких американці не помічали. Так само як і ми не бачимо якихось речей про Україну.
Галя: Ґейман хотів написати про справжню Америку, яку не показують у серіалах і голлівудських фільмах. Він пише багато такого, чого ми про американців зазвичай не говоримо. У книзі Середа (один із головних героїв роману та представник старих богів – прим. DTF Magazine), наприклад, каже, що «нікому не прийде до голови шукати серце Мозамбіку або душу Норвегії». А от американцям завжди хочеться знайти свою душу, серце, якусь визначеність. Ті американці, що голосували за Трампа, великою мірою вибрали його тому, що він speaks American, тобто розмовляє «американською мовою».
Серіал за «Американськими богами» особливо акцентує увагу на владі медіа. Власне богиня Медіа пропонує Середі ребрендинг і поширення впливу, на що вже погодилися серіальні Вулкан і Пасха. Можна уявити, що і Трамп так само залучився підтримкою Медіа, щоб перемогти на виборах. Можливо, у цьому аспекті твір став актуальнішим?
Олесь: У мене, якщо чесно, алергія на оце нагнітання страху перед медіа. Мені здається, що творці серіалу забагато уваги приділяють цьому моменту і таким чином роблять серіал більш пласким, менш багатошаровим, ніж книжка. Тобто в угоду цим трендам, цій моді говорити про Трампа, яку сам Трамп і започаткував, вони позбавляють твір інших важливих пластів.
Галя: Трамп, по суті, нічим особливо не відрізняється від цілої плеяди чуваків, які так само брехали. Він просто робить це дуже гучно й нахабно. До нього брехали тисячі років, і ніхто не називав це якимись новими термінами типу «постправди». Казати, що Трамп створений новими медіа, — це те саме, що казати: «Французька революція створена друкованою пресою». І друкована преса, і Французька революція — це симптоми глибших суспільних процесів.
Але в серіалі йдеться і про важливі проблеми сучасної Америки: про доступність вогнепальної зброї в серії з Вулканом, про антимігрантські настрої в сцені з мексиканським Ісусом…
Галя: Серіал і книжка говорять про Америку дуже різними способами. У книжці Ґейман ніколи не описував ці речі прямолінійно, а серіал, навпаки, робить це в лоб. У серії з Вулканом вони говорять про чуваків, що дуже люблять пукавки (зброю, перепрошую) через ці абсурдно прямолінійні відсилання до зігуль і Третього рейху. Мабуть, уперше у фантастичному сетингу цей образ проексплуатували в перших «Зоряних війнах» 1977-го. Повторювати те саме в 2017-му, як на мене, — моветон.
Олесь: Є таке поняття в інтернеті, як «закон Ґодвіна». Посилання на Гітлера в мистецтві — це як атомна зброя. Це настільки прямолінійний образ, настільки сильний, що в людей до нього вмикається вже якийсь фільтр. Сцена з Ісусом та іммігрантами теж надто прямолінійна. Для тих, хто не зрозумів, що це Ісус, вони ще вклали його хрестом, прострелили йому долоню і вкрили чоло терновим вінком. Це настільки затертий візуальний образ, що робота з ним здається просто надлишковою.
Галя: І, власне, в книжці Ґейману це вдається. Він говорить про ці засадничі речі ненав’язливо, натяками та з іронією. Там, наприклад, Середа якось каже: «Ніхто не походить звідси, ніхто не американець». І це дуже велика іронія, що нація мігрантів голосує за чувака, який просуває суперантимігрантські настрої. Це дуже правдивий текст, і при цьому він не прямолінійний.
Олесь: Але тут грає роль те, що книжка і серіал — різні засоби вираження. Книжка живе шістнадцять років, і, може, житиме ще шістнадцять чи сто шістнадцять, а серіал — короткотриваліший. Треба бути дійсно генієм, аби створити телевізійний серіал, який би одночасно порушував так багато проблем і говорив про них на такому рівні, як це робить книжка. Уривок з роману В двері квартири Люсі постукали, і з-за екрана почувся Ріків голос, який запитував у Люуусііі, чому вона так довго затримується, адже їм пора до клубу в наступній сцені. На ляльковому обличчі Люсі промайнуло роздратування. — Дідько. Слухай. Скільки б тобі не платили ті старі, я заплачу вдвічі… ні, втричі… Та хоч в сотню раз більше. Що б вони тобі не давали, ти не уявляєш, наскільки більше можу дати тобі я, — вона усміхнулась досконалою, пустотливою усмішкою Люсі Рікардо. — Тільки скажи, солоденький. Чого тобі хочеться? — і почала розстібати ґудзики на своїй блузці. — Хочеш побачити цицьки Люсі Рікардо? Екран згас. Ввімкнулася функція «сон», і зображення не стало. Тінь глянув на годинника: пів на першу. — Не особливо, — звернувся до телевізора. Він скрутився на ліжку і заплющив очі. До нього раптом дійшло, з якої причини Середа, пан Нансі і решта їхньої братії подобались йому більше за своїх противників. Вони були брудні, дешеві, їхня їжа смакувала, як лайно. Але принаймні вони не говорили штампами. 
Давайте про книжку. Ви самі захотіли її перекласти чи до вас звернулося видавництво?
Галя: Я давно люблю цю книжку, і минулого літа спонукала Олеся її прочитати. КМ-букс тоді вже видали декілька книжок Ґеймана, і ми якраз побачили, що вони купили права на «Американських богів».
Олесь: Галя така пише: «От би класно було б їх перекласти». А я відповідаю: «Так а шо, не перекладемо?».
Галя: Я на це дивилась так: це ж отака цеглина на 700 сторінок. Перекладати її просто для себе… Ну, натхнення в мене багато, але не настільки.
Олесь: Хоч це й перший настільки великий перекладацький досвід для мене, я працюю у видавничій сфері достатньо довго. Тому не соромлюсь написати видавництву й запитати, які у них плани і чи не хочуть вони залучити нас до перекладу. Я написав, і вони відповіли: «А спробуймо!». Переклали тестовий фрагмент, надіслали його видавництву, і вони сказали: «Добре, працюйте».
Галя: Той фрагмент, де Середа з Тінню виходять з дому Чорнобога і Сестер Зір і починають діалог про те, що «свобода — це сучка, яку треба трахати на матраці з трупів».
Олесь: На цей фрагмент подивилась наша подруга-редакторка і сказала: «Нормальний текст, тільки у вас проблема. Таке враження, що люди розмовляють літературною мовою, у яку ненароком повкрадалися матюки». Тому ми стали більше уваги приділяти діалогам, бо це була дійсно велика проблема.
І як ви її вирішували?
Олесь: Ми виписали героїв і для кожного знайшли прототип в українській культурі. Сенс того, що вони говорять, звичайно, за Ґейманом, — але те, як вони це говорять, усе-таки на нашій совісті. Вар’ят Свіні, наприклад, проходив у нас під кодовою назвою «п’яний могилянець».
Галя: Ми обоє вчилися в Могилянці і в якийсь момент зрозуміли, що він базарить так, як мав би базарити п’яний могилянець у могилянському гуртожитку на Троєщині. Це от просто його амплуа. Такий собі бомж-інтелектуал.
А з кого списували Середу?
Олесь: Я не скажу. Але якщо Галя хоче, вона може сказати…
Галя: Є конкретна людина. Окей, я натякну: це патріарх української літератури.
Олесь: Ну, це вже не натяк — це дуже прозоро.
Галя: У будь-якому випадку, Середа — це був мій бейбік, я його викохала, виплекала… А Олесь, мушу сказати, геніально переклав Шакала.
Олесь: У випадку з Шакалом, я туди особисто вклався. Це був збірний образ кількох людей, яких я знав, і туди навіть частково увійшов мій покійний дідусь. З моїх персонажів мені ще подобаються Ібіс — тут я вже дав волю своєму внутрішньому зануді — і Пасха. Наприклад, в оригіналі Пасха називає Середу old wolf — «старий вовче». У нашому перекладі вона каже «вовчику-братику», і розмова набуває певних культурних ноток вже для українського читача. Мені важливо, що саме хотів сказати автор і якими засобами він користується. Які виражальні засоби в українській мові викликають у читача чи читачки ті самі емоції чи асоціації, що викликають виражальні засоби англійського тексту. Є дуже багато нюансів, які просто губляться внаслідок прямого, дослівного перекладу. Хоча, звісно, якщо в нас є прямий переклад слова, то не варто нічого ускладнювати.
У цій книжці цілі розділи й окремі замальовки різноманітні стилістично. Як ви з цим справлялися?
Олесь: Це один з небагатьох творів, у яких я не заглядав у кінець, щоб побачити як усе закінчиться, і вирішувати, чи хочу я читати далі. Було видно, як автор працює над архітектонікою, тобто композицією твору в найширшому значенні. І в тексті ці замальовки «Деінде в Америці» чи «Пришестя до Америки» не тільки підтримують сюжетну структуру твору, але й демонструють майстерність автора в тому, як він працює з різними стилями. Це те, що ми намагались передати насамперед. Можливо, моя критика зараз жорстко прозвучить, але мені здається, що наявні російські переклади могли б приділяти більше уваги саме стилю письма автора.
Галя: В «Американських богів» стилістично різні шматки струнко вишикувані, але їх дуже багато, як і різних відсилань, які треба було б зуніфікувати. Це дуже складна робота, і її майже неможливо зробити наодинці. Були моменти, з якими Олесь гірше справлявся, моменти, з якими я зовсім не справлялася. Не знаю, чи я б сама впоралася з перекладом поезії, наприклад. Це для мене було просто «убійство», я не знала, що з цим робити.
Олесь: Майже всю поезію переклав я, крім запозиченого нами перекладу Мокровольського, і двох речей, які переклала Галя — верлібру з Едди та віршика про тигрячі яйця. Усього в книжці близько сотні поетичних рядків. А щодо стилізації, у нас був навіть жарт. У мене більше редакторський бекґраунд, і на початку, коли я намагався писати, вся моя стилізація виходила під «Острів скарбів». Тобто всі мої персонажі говорили і лаялися, як пірати сімнадцятого століття. Галя ж могла писати і як п’яний могилянець, і як шльондра, і як старий шахрай, і як компашка ув’язнених. Зараз я відчуваю себе трохи сильнішим у стилізації, бо ця спільна робота з Галею мені багато дала. Ну й так ми з Галею чергувалися за тими моментами, з якими кожному було комфортніше працювати. І ще допомогло те, що в нас була Іра Когут, наша редакторка, яка дійсно вчитувалася в значення тексту й могла нас підстрахувати.
Тобто ви розділяли роботу за тим, у кого що краще вдається?
Галя: Насправді ми спочатку порозбирали свої улюблені шматки. Я забрала сцену з вікінгами, які привезли до Америки Одіна, хоч і поступилася би нею, якби знала, що Олесь теж її хотів перекласти. Оці сни Тіні з бізоном теж були моєю цариною. Я навіть жартувала, що судячи з того, що мені найкраще вдається, я маю перекладати Біблію чи «Володаря перснів». Олесь називав це «викликати дух Огієнка». Ще я дуже хотіла перекласти оце «Пришестя до Америки» про маму Зузу, коли Нансі потрапив в Америку. Це мій улюблений текст про Гаїтянську революцію. Уривок з роману В они забили свиню. Чоловіки і жінки з тієї плантації пили гарячу кров, присягали одне одному і скріпляли себе товариськими узами. Вони поклялися бути армією свободи і заприсяглися ще раз — богам, багатьом богам із усіх тих земель, звідки їх викрадали. Вони казали одне одному: — Якщо ми загинемо в битві з білими, відродимося в Африці, у наших домівках, серед наших племен. Серед повстанців був ще один Гіацинт, тому тепер вони звали Аґасу Одноруким Здорованем. Він бився, він молився, він приносив жертви, він складав плани. Він бачив, як його друзів і його коханок убивали, але продовжував боротися. Вони боролися дванадцять років. То була відчайдушна, кривава війна проти власників плантацій і французьких солдатів. Вони боролися і не здавалися, і, в якийсь немислимий спосіб, перемогли. Сан-Домінґо, яку світ пізніше знатиме як Республіку Гаїті, проголосила незалежність 1 січня 1804 року. Однорукий Здоровань не дожив до цього дня. Він загинув у серпні 1802 року на багнеті французького солдата. 
Олесь: Ґейман майстерно володіє стилем. У нього перший розділ — це як Хемінгуей — жорстка побутова тема й рублені фрази. А вже в другому розділі є мотиви саги, момент ініціації головного персонажа.
Галя: У книжці дві такі сцени ініціації. Перша — це бійка Тіні в барі, а друга — це та, де він висить на дереві. В обох випадках він проходить через поріг до якогось нового світу, нового розуміння. Першу забрала я, а другу забрав Олесь.
Олесь: Це розділи, де Тінь мандрує царством мертвих і його судять. Вони насичені символами з різних епох і культур, особливо західних, де тема смерті є одною з центральних.
А хто переклав еротичні сцени?
Галя: Майже всі сексуальні сцени забрала я, крім сцени з Баст.
Олесь: Так, сцена з Баст була моя. Хороша сцена. Я навіть на Фейсбуці написав пост із проханням допомогти знайти відповідник слову cleft. Робочий варіант був «ущелина», але нам допомогли знайти слово, яке краще підходило — «улоговина». Уривок з роману З годом йому так і не вдалося відновити чітку послідовність подій і подробиці цього сну — за будь-яких спроб пригадати у пам’яті зринала мішанина темних, ніби недопроявлені негативи, зображень. Була дівчина. Він звідкись її знав, а зараз вони гуляли над водою. Міст лежав над невеликим озерцем у центрі міста. Вітер пускав поверхнею озера брижі, і білі баранці на їхніх вершечках, здавалося, тягнулися до Тіні, ніби малесенькі ручки. «Там, нижче», — сказала жінка. Вітер грайливо тріпотів її леопардовою спідницею, і підіймав її, демонструючи м’яку кремову шкіру на стегнах — там, де закінчувалися панчохи, — і у своєму сні, перед богом і людьми, Тінь став навколішки і припав до лона цієї жінки, занурившись у її п’янкий, дикий, жіночий запах. Тоді ж, уві сні, він усвідомив збудження, що зі страхітливою важкістю, пульсацією, болем прийшло в реальності — таке саме, як перші юнацькі ерекції, коли стрімко змінювалося тіло і він не розумів, звідки береться ця непрохана твердість, а відчував лише страх перед незвіданим. Він відхилився назад і подивився вгору, та все одно ніяк не міг розгледіти її обличчя. Але ось вони вже зустрілися в поцілунку, і він відчував м’якість її губ губами, і пружність її грудей долонями, а потім його пальці помандрували вниз по атласній шкірі і прослизнули під хутра, що огортали її стан, до чарівної улоговини, яка відповідала теплом і вогкістю на його доторк, розкриваючись, немов квітка. 
У книжці багато слів shit і fuck. Як ви перекладали лайку?
Галя: Та ми матюкалися, як шевці! Ну, правда, ми дозволили собі матюкатися, на книжку поставили гриф «18+», і от у нас і мудаки, і хуйла, пиздюки тощо.
Олесь: Спершу видавництво просило, щоб ми уникали матюків, наприклад слова «блядський». Але зрештою вони нам дали повну свободу тексту.
Але ж хтось вам скаже: «В українській мові немає матюків»…
Галя: Ну, я їм пораджу звернутися до класики й почитати.
Олесь: Я їм пораджу зробити дослідження: поговорити українською мовою з ким-небудь: на вулиці, не на вулиці, вдома… От живою українською мовою: як вона є, як нею користуються люди.
Галя: Я розумію, що це різні погляди на мову, але все-таки ні мені, ні Олесеві не близьке це уявлення про українську як про соловейків, калину і цноту, в якій слова «хуй» немає, а сам хуй є.
Інші зауважать, що замість якихось «блядь» в українській мові є «дідько» і «трясця».
Олесь: Там, де це виправдано, де персонаж може сказати слово «трясця», він скаже слово «трясця». Але там, де персонаж може сказати слово «жопа» і не скаже слово «срака» — ну от ніяк.
Галя: Є, наприклад, Чорнобог, емігрант з Росії. Ну який нормальний емігрант з Росії скаже слово «трясця»? Чому б не використати слово, яке для нього органічніше? Для нього природніше назвати якихось мудаків «еті бляді», а не сказати «ой лишенько, які лобуряки». От Середа може сказати «лобуряки», бо він такий.
Олесь: У нас був ментальний образ кожного персонажа, який містив у собі відповідну лексику. У тому числі якщо їхній підлеглий утне якусь «сліпучо-полум’яну хуйню». Це коли Тіні снилися птиці-громовиці, і Середа подзвонив, щоб його висварити. Ми намагалися максимально збагатити набір слів кожного персонажа.
Уривок з роману
Г рад відрубав:
— Як хочете. Але ви зекономите собі купу часу і зусиль, якщо розповзетеся по домівках і випустите собі по кулі у скроню. Нам не доведеться вам допомагати.
— Нахуй іди, — огризнувся Чорнобог. — Іди нахуй ти, твоя мать, і нахуй хай піде той кінь, на якому ти приїхав. Ти не заслужив навіть смерті в бою. Жоден воїн не скуштує твоєї крові. Ніхто з живих твого життя не візьме. Помреш безславною смертю, як ганчірка. Із цілунком на губах і брехнею в серці.
— Відчепися, старий, — відмахнувся Град.
— Гряде приплив кривавий, — промурмотів товстун. — Здається, далі там таке.
Завив вітер.
— Гаразд, — підсумував Локі. — Він ваш. Ми закінчили. Забирайте старого покидька.
Що далі? Плануєте перекладати «Anansi Boys», спін-оф «Американських богів»?
Галя: Поки не знаємо. Мені було б цікаво з цією книжкою попрацювати, хоч і не настільки, як із «Богами». Ми дуже вклалися в текст. Я зараз працюю над перекладом репортажистики про Африку, але це не до порівняння. Там купа назв племен, імен вождів і проблем з транскрипцією, але перекладати їх набагато простіше через те, що автор пише зовсім по-іншому.
Олесь: Ми вклали туди настільки багато зусиль, що ні в який інший текст я найближчим часом стільки не вкладу. Ми намагалися всюди, де це можливо, наблизити нашу сконструйовану Америку до сконструйованої Америки Ґеймана, щоб вони збігалися у 99% випадків. Але я цілком можу уявити, що ми десь могли помилитися. Тому що всі ми люди, і це твір, який містить акт творення, а сам акт творення передбачає недоліки.
Галя: Я, до речі, буквально вчора знайшла ще дві помилки…
Олесь: Ой, мене більше непокоїть пропущене дієслово. Без нього реально речення розвалюється…
Галя: У будь-якому тексті завжди будуть помилки, і це нормально.
Олесь: Так і сам Ґейман писав, що «кожен роман — це великий прозовий твір, у якому є якийсь недолік». Переклад прозового твору матиме в собі якийсь недолік самого твору і ще недолік перекладу. Ми робимо так, як виходить, і стараємось робити якнайкраще.
Купити український переклад «Американських богів» можна на сайті видавнитцва КМ-букс
Ціна – 250 грн
Детальніше про серіальну екранізацію «Американських богів» ми писали тут.
Обкладинка і фото: IMBb
